У цьому інтервʼю піде мова про важливість посвяченого батьківства, щукатиме відповіді на запитання, чому “батьківські” ініціативи не популярні серед чоловіків та як церкві заповнити потребу у якісному батьківстві під час та після війни.
Владиславу Мітряну 35 років. У нього є кохана дружина Жанна, син Ейтон, якому майже 6 років, та донечка Ева, їй 4. Владислав є членом церкви євангельських християн-баптистів “Дім молитви” в Одесі. Окрім цього він – засновник та директор громадської організації “Місія на дії”, яка забезпечує широку гуманітарну та духовну підтримку сімʼям у кризових обставинах, співорганізатор молитовних сніданків Одещини. За спеціальністю юрист. Віднедавна Господь приніс у життя чоловіка ще одну важливу віху у праці – служіння татам.
У жовтні 2023 року в Одесі стартував тато-клуб (подивитися більше) – простір, де чоловіки навчаються тому, як стати хорошими (а не звичайними) батьками для своїх дітей і виконати Божу місію та бачення на їхню сімʼю.
Тато-клуби – це більше, ніж формат малої групи. Це зустрічі вмотивованих татів, на яких вони поетапно вивчають методику ефективного батьківства та відпрацьовують її на практиці. Цей інструмент корисний як церковним, так і нецерковним чоловікам. Його мета – підвищити рівень батька у суспільстві. А без Христа, Божого Слова і благодаті зробити це просто неможливо.
Владиславе, звідки бажання служити татам?
Я розумів цінність батьківства ще до того, як прийшов до Бога. З дитинства я високо цінував сім’ю. Мій батько помер, коли мені було 10 років. Виховувала мати. Я зростав без батька, його опори. Як хлопцю, мені не вистачало, щоб хтось потис плече, сказав: “Не бійся, рухайся вперед, ти зможеш”.
Я молився і питав у Господа: “Чому я слабкий? Чому там, де інші досягають, я опускаю руки?” Доводилося самому тренувати себе.
Своїм дітям я намагаюся дати те, що їм потрібно. Коли у нас зʼявився перший синочок, ми намагалися вчитися.
Дружина дуже допомагала в цьому. Вона більше вивчала питання вікової психології, ділилася своїми спостереженнями, роздумами, допомагала. Я недосконалий батько, але батьківство має для мене високу ціну.
Із чого розпочалося ваше служіння у тато-клубі?
Найяскравіше “проблему” безбатьківщини я побачив під час служіння “Місії на дії”, коли зіштовхнувся з особливостями сімей, з якими ми працювали. Сьогодні ми маємо багато родин, де татів взагалі нема або вони є фізично, але духовно та емоційно не з сімʼєю. Посвяти немає, стосунки формальні.
Я теж розумів, що я такий, скажімо, карлик у розумінні татівства. Більше року тому я потрапив на захід, де виступав професор, експерт з питань сімейної політики, письменник, християнин Адріан Буковинський. Він говорив про проблеми батьківства. Його слово просто перевернуло мене у розумінні себе, свого рівня як батька.
Знаєте, є рівні знання мови – A1, B1 – а ще є рівні татівства, уявляєте?
Я почав шукати більше інформації, а дружина підтримувала. Мені пощастило бути ще на кількох його заходах щодо виховання. Адріан Йосипович побачив, що я цим цікавлюся, запропонував мені розпочати служіння для татів у Одеській області. Він доопрацював польський курс та поділився своїми матеріалами.
Так на базі інтенсивного, ємного і мультиплікаційного курсу “Сім секретів ефективного батьківства” ми розпочали тато-клуб в Одесі. Я трохи адаптував курс саме під формат клубу, під нашу аудиторію. Бо одна річ – семінар-тренінг, а інша – спілкування у тато-клубі.
Уже відбулося 5 зустрічей. Готуємось до шостої. Всього наш формат передбачає 15 уроків. Але він має, як я казав, мультиплікаційну перспективу у інші цікаві і корисні для сімей проєкти. Крім того, у мене є паблік який розвиває служіння, інформує та мотивує, а також чат із зацікавленими приймати участь у зустрічах тато-клубу вже сьогодні. Там в нас 40 чоловіків і постійно приєднуються нові мотивовані відповідальні батьки.
Тато-клуб – це інструмент, який не можна використовувати для самопіару, задоволення своїх амбіцій, для розваг і “тусовок”. Це дуже ексклюзивна річ, яка працює лише у мотивованому середовищі. А сам лідер і його наступники мають показувати в особистому житті те, про що говорять. Це складно і таких людей дуже мало.
Чому чоловіки не спішать на такі зустрічі?
Найголовніше для кожного тата – це розуміння цінності батьківства.
У моєму оточенні дуже багато людей, у яких, на жаль, ні в думках, ні в очах, ні в розмові немає мотивації. І вони, наче, розуміють, про що йдеться. А на практиці немає тієї рушійної сили, не є цінним питання майбутнього. Або ж існують обставини, які тато не може перемогти задля своїх дітей.
Загальну картину можна проілюструвати таким прикладом: зараз зима, на дорогах ожеледиця, машини проїхали крижану колію. І люди намагаються виїхати з неї, а вона уже прокладена прямо. Якщо треба звернути – це складно, дорога слизька.
Мільйони батьків їдуть по колії власного, дуже топорного (кострубатого, грубого), поверхневого розуміння татівства. Їдуть і не можуть виїхати. Навіть якщо зрозуміли, що треба щось робити, ця “колія” не дозволяє змінити маршрут.
Що ще необхідно мати татам, щоб стати найкращими батьками для своїх дітей?
Перше це посвяченість батька своїм дітям.
Посвята – це відчуття та ідентифікація себе як тата у стійкості волі та рішення.
Задіяний тато – це той, хто знає улюблену страву дитини, проблеми в дитсадочку, страхи, на що є негативні поведінкові реакції.
Чи розуміє взагалі батько, ким є його дитина? Бо він може бути гарним чоловіком, бізнесменом, політиком, лідером малої групи чи навіть пастором, але нулевим батьком. Бо ми на 100% посвячені у питання бізнесу, побутових речей, доходів. А у своїх дітей, які один раз дані Господом до певного моменту, яких потрібно підготувати і віддати далі, ми не вкладаємо свій час і увагу.
Так світогляд дитини запаковує світ: вулиця, транспорт, дитячі садочки, школи, родичі, друзі. Так у голові дитини виникає хаос ідеї та позицій, принципів, поглядів. І одного разу батько дивиться на свого 16-річного сина і взагалі його не розуміє.
Бути татом – це жертва. Жертвувати своїми планами, своїми конструктивними міркуваннями, важливістю справ. Це жертва. І крапка.
Сьогодні я пообіцяв дітям забрати їх із садочку раніше. Але вдома ремонт, мені треба дошпаклювати стіни. Ну, це ж важливо, так? Все ж має висохнути, щоб далі фарбувати. Це ж дім, побут, це ж треба зробити. Але я розумію, що якщо зараз не виконаю те, що пообіцяв, не стану для них опорою. Бо тато каже і не виконує. Він не дає впевненість. Як ми хочемо виховати гарних лідерів прославлення, проповідників слова, лідерів служіння, пасторів, якщо ми не робимо їх сьогодні?
Але по факту картина така: тати думають, що вони так собі норм. Якщо ж дати їхньому розуму їжу реально калорійну, якісну, то вони навіть не зможуть її перетравити. Це наша національна проблема, яка передалася пращурами. Це наша ментальність: мужики цілий день гарують, а мами – з дітьми.
І що виходить? Вихователі в садочку – жінки. Удома теж проводять час з мамою. Потім їх періодично забирає бабуся. Ще одна жінка. Вчителі у недільній школі, – жінки. А потім ми вимагаємо щоб діти були мужніми. А без батька це неможливо. Його не викреслити, не підмінити.
Зараз воєнний час. Багато чоловіків на фронті, є загиблі. Що буде далі?
Теоретично я можу спрогнозувати. Це приблизно моє минуле. Мені як хлопцю бракувало батьківської підтримки. Так і дівчаткам, тато яких на фронті загинув, не буде кому сказати: “Яка ти у мене принцеса, яка ти гарна, яка ти чарівна!” Вона може рости, не відчуваючи себе гарною, потрібною. У неї не буде прикладу та шаблону, як майбутній чоловік має до неї ставитися.
Діти без тата – це як коли посилку пакують, але частину товару не додають. Її наче надіслали, вона прийшла, але вона не повна. У психологічному сенсі ці діти будуть такими, вони будуть обділеними особливою татовою любов’ю, увагою, підтримкою, захистом, вихованням.
Що ж робити?
Ніякі наші дії не будуть такими ж, як дії батька. Але ми можемо підтримати ці сімʼї.
У мене були авторитети. Моя мама розуміла, що мені необхідне чоловіче виховання. Я і в столярному цеху був, на різних підробітках, мав зустрічі із військовими. Від когось мене вивертало, а кимось я захоплювався. Церква може опікуватися такими дітьми, призначати кожному такого “протестантського хрещеного батька”. Бо пастора, проповідника чи ведучого малої групи недостатньо. Він не будує необхідні стосунки.
Це має бути щонайменше молодий батько чи молода сімейна пара, яка розуміє, що сказати, що зробити, як реагувати. Ці лідери мають розуміти вікову психологію, її тонкощі, прагнути служити, вчитися, а головне – любити Ісуса. Тут не можна поставити некомпетентну особистість. Бо ці діти – душі, які мають славити Христа. Їх треба відповідно виховувати, щоб вони були прикладом. Це дуже відповідальний процес.
Якби вас почули всі тати України, щоб ви їм сказали?
Якщо ми хочемо щоб у нас була сильна нація, сильна країна, то повинні розуміти: зараз це залежить від татів.
Якщо ми хочемо, щоб були щасливі діти, сильні чоловіки, дівчата з правильними цінностями, у це треба вкладатися.
Якщо ми сьогодні робимо як вчора, а завтра як позавчора і пливемо за течією, чого досягаємо?
Необхідно запитувати себе: чого я сьогодні досягнув? Я сьогодні заробив 100 доларів, класно провів час з дружиною, може навіть добре помолився, хорошу проповідь послухав. Але що я зробив як батько?
Розумієте, сьогодні ми робимо людину. Вона сама не зробиться. Над цим потрібно працювати. І часу на роздуми у нас немає. А ще ж є мисливці, які лише чекають, щоб ми заснули чи відволіклися.
Я бажаю татам України відкривати горизонти татівства, навчатися. Повірте, ми значно гірші, ніж думаємо про себе. Мамам побажаю – допомагайте чоловікам ставати хорошими татами, підтримуйте, спонукуйте, моліться.
Підготували інформаційники ВСЦ ЄХБ